Урок як організаційна форма навчання постійно зазнає багатьох змін у своїй побудові у  зв’язку зі змінами вимог до якості освіти, що їх висувають у різні часи перед школою влада, суспільство і педагогічна наука. Це зумовлено тим, що урок є не лише організаційною формою, а й відрізком, клітинкою обмеженого в часі навчального процесу, характер якого залежить від цілей, змісту і методів навчання.

Існує універсальна класифікація уроків за дидактичною метою:

1.     Засвоєння нового матеріалу.

2.     Закріплення і застосування знань, умінь і навичок.

3.     Повторення і узагальнення знань і вмінь.

4.     Перевірка і контроль результатів навчання.

Найчастіше ми маємо справу з уроком змішаного типу, або комбінованим уроком.

За провідним способом організації навчальної діяльності учнів уроки бувають:

1.     Урок-казка.

2.     Урок-конкурс.

3.     Урок-гра.

4.     Урок-драматизація.

5.     Урок-подорож.

6.     Урок-презентація проекту.

7.     Урок-дослідження.

8.     Урок розвитку творчих здібностей.

Для сучасної дидактики характерним є перехід від переважання об’єкт-суб’єктної парадигми освіти до утвердження суб’єкт-суб’єктної. У цьому контексті урок стає середовищем суб’єкт-суб’єктної і полісуб’єктної взаємодії. Вона ґрунтується на співпраці, співтворчості вчителя з учнями, набутті ними не лише пізнавального, а й соціального досвіду, врахуванні впливу навчального змісту, предметного та інформаційного середовищ.

Звідси випливають вимоги до сучасного уроку:

1. Визначення завдань уроку через діалог з класом, мотиваційне забезпечення навчального процесу на уроці. 

Йдеться не лише про мотивацію як окремий етап, який зазвичай вчителі вказують в конспекті як початок уроку. Важливо, щоб мотивація учіння була впродовж всього уроку. Творчі вчителі орієнтуються не на школяра взагалі, а на конкретні групи і окремих дітей класу. Тобто на уроці має діяти широкий і водночас цілеспрямований діапазон стимулів, щоб була можливість підтримати і зміцнити навчальні мотиви різних груп і кожної дитини.

2. Урізноманітнення джерел інформації і засобів навчання щодо підготовки і проведення уроку.

Ця можливість забезпечується виданням до одного предмета і одного підручника різних методичних посібників, робочих зошитів і збірників контрольних робіт; доступом вчителів до електронних видань і використання сучасних технічних засобів.

Але разом з тим широкий доступ до інформації не завжди супроводжується вдумливим фільтруванням опублікованого, побаченого під кутом зору потреб свого класу. Прагнення «осучаснити» уроки додатковою інформацією часом зумовлює їх перевантаження, дрібність етапів, недооцінку обов’язкового виконання вимог програми, брак часу на індивідуальну роботу. Вчителю необхідно зважувати доцільність доповнення існуючих навчальних матеріалів новими, щоб не перевантажувати дітей зайвою інформацією, а батьків витратами на придбання засобів навчання. Треба використовувати не просто нове, а необхідне.

3. Реалізація прийомів співпраці, співтворчості вчителя і учня на уроці.

Це застосування інтерактивних методів і прийомів, групова робота, розгортання діалогів і полілогів.

4. Всі види учнівської  діяльності повинні бути направлені на розвиток мислення активності, самостійності.

Учні повинні наводити приклади  із життя, робити порівняння, висновки, працювати з підручником, здійснювати експеримент, заносити дані до таблиць тощо.

5. Чергування фронтальної, індивідуальної та групової форм роботи. Для початкових класів – зміна видів діяльності через кожні 5-7хв.

6. Диференційований підхід до сильних і слабких учнів.

7. Урок немислимий без наочності, а для початкових класів – без навчальної гри.

8. Сприятливе психодидактичне, гігієнічне середовище.

Цей аспект уроку є надзвичайно важливим критерієм реальної турботи вчителя про емоційне і психічне самопочуття дітей під час занять. Мають бути своєчасні та якісні фізкультхвилинки. Слід вдумливо визначати зміст і обсяг домашніх завдань; Якщо необхідно, коментувати методики їх виконання, намагатися, щоб навчання здійснювалося на самому уроці, а обсяг домашнього завдання скорочувався (там, де це можливо)

Якщо учень – суб’єкт учіння, це виключає маніпулювання його свідомістю, тиск, щоб забудь-яку ціну досягти запланованого результату, виключає скорочення часу відпочинку на перервах, неетичні звертання до дітей.

Натомість для сучасного уроку характерним є вчасна педагогічна підтримка дітей, запобігання перевантаженню, виховання людської гідності дитини, віри в свої сили, бажання досягти успіху.